Дві тисячі років тому дорога між Вифлеємом та Єрусалимом була наповнена вигуками погоничів, криками тварин і скрипом коліс. Благочестиві паломники і діловиті негоціанти, суворі римські легіонери і мирні поселяни рухалися по ній в обох напрямках. 

Нічим не виділялася серед інших мати з немовлям-сином і літній худорлявий чоловік...  Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до Єрусалимського храму, їх зустрів сивий старець Симеон. Він узяв немовля на руки, і промовив: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико...».

Різдвяний час у літургійному році завершується саме празником Стрітення Господнього. Вже починаючи від цього дня християни перестають вітатися «Христос Рождається» і знову звикають до традиційного привітання «Слава Ісусу Христу», на що щиро і молитовно відповідають «Слава навіки». Слово «Стрітення» в перекладі з давньоруської мови означає «зустріч», а із сербської – «радість».  У непрості минулі часи, коли про Бога не можна було згадувати і всяку думку про Нього старалися стерти з людських умів, то для празника Стрітення навіть придумали особливий символізм – зустріч зими з весною. З точки зору віруючої людини, можемо лише подивляти примітивізм тогочасного «богопоборництва» і, зокрема, у тому випадку, коли зустріч Бога з людиною, що є правдивим змістом свята Стрітення, замінили на зустріч зими з весною.

Знаємо, що зустрічі бувають різні. Одні з них проходять безслідно і забуваються, інші залишаються, а іноді визначають все наше подальше життя.  Як правило, зустрічаються – незнайомі, або ж ті, які розлучились на якийсь час. Саме тому потрібно знати, що у кожного з нас є (або ще має бути) ПЕРША зустріч із Богом. У Торжестві Стрітення Господнього, зустрічі Спасителя із праведними людьми ми згадуємо про особливість цієї зустрічі – вона сповнена великої радості. А скільки в нашому житті є зустрічей і скільки з них є бажаними? Тому наша зустріч з Богом має бути бажаною і очікуваною. Саме тоді ця зустрічі буде радісною. 

Невипадково, що у перше свято після Йорданського торжества, освячуються свічки, які називаються «стрітенські» або «громовиці»! Адже – це пригадка нам усім про дар спасіння, що був даний нам на просвічення, щоб знищити темряву гріха! При свічці з давен-давен відбувалась молитовна зустріч між Творцем і сотворінням! Як буде приємно, коли ця свічка буде мати також значення збирати на спільну сімейну молитву! Дай, Боже. В сам день празника освячуємо свічки у наших храмах і в молитвах на освячення свічок прохаємо про те, щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної пітьми (сліпоти). Стрітенська свічка важлива як символ просвіщення серця Духом Святим, а якщо цього немає й свічка сприймається просто, як зовнішній обряд чи якась традиція, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на язичницький магізм. Не сама свічка має силу, а молитва біля цієї свічки стає сильнішою, бо свічка була освячена спільною молитвою у Божому храмі. Бог уважний до кожної молитви, а на таку звертає більшу увагу, бо Сам сказав, що молитва багатьох має велику силу. Тому коли, хтось молиться при Стрітенській свічці, то молиться із цілою Христовою Церквою. Молитва – це зустріч з Богом! А запалені свічки  є пригадкою того, що після зустрічі із Богом, наше життя стало світліше і це стало користю також і для інших, ми стали служити іншим, виконуючи Божу волю. Запалена свічка – це також пригадка про нашу першу, хоч і може несвідому зустріч із Спасителем в часі нашого Хрищення. Згідно обряду священик запалив і дав нам свічку, кажучи слова: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся в усьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг (могла) світло вийти назустріч йому зі всіма святими і ввійти беззаборонне у чертог небесної слави його і царювати з ним у безконечні віки. Амінь». 

о. д-р Василь Гоголь

Go to top